Самий сок – сюр втомлених урбаністів, чия лірика торкається краєм замислу філософії дада у звучанні на манер “Мастерской”, суто Дорнівського погляду на сучасний поп. Тут Лелека, здається не шана українськості, а відлуння японської поетичної естетики, хоча, на карабасі провели немало паралельних ліній з українською модерновою і дисидентською поезією.
Звісно пророкувати комерційну втіху іпішці «Самий сок» тут було б замарно. Втім тематичні фрік-плейс з радістю заберуть до свого лона цей мініальбом.

З огляду на негативний досвід сьорфінгу по світогляду й душі Дорна, ми не покладаємо надій у божі перста на надматеріальний смисл. Адже, якщо ще 4 місяці тому, спостерігаючи за створенням OTD, складалося враження, що творча складова Івана простягає далеко за обрій буквальності і трівіальності, то, самі знаєте чому, в деякий момент думка дещо деформувалася і лишилося лише неминуче враження про Іванка, як про потужного саундтренсетера, що вбираючи доробки різних епох і жанрів акумулює субтентичне бачення сучасної музики в СНГ, але не більше.
Тож ця сама безідейність і зрештою передається іншим апостолам з майстерні. Принаймні пориву заглиблюватися в сутінки сутності не намічається. Тож слухаємо качову підхайповану і безперечно круту українську музику.
P.S.
З огляду на те, що русизм у назві присутній і безпардонний, ми очікували на макаронічність текстів. Втім спишемо провтик на провтик.
Це рівень світової музики. Треба покидати дорнівську канторку.