
Щоб краще зрозуміти цей текст, вам потрібно послухати альбом. Але, щоб краще зрозуміти альбом, вам потрібно прочитати цей текст.
https://songwhip.com/honest4/trekoshovishe
Автор: Kelavra
Трекосховище. Суіцидальний подкаст про (не)найприємніші речі
Останні роки Хонест (Віталій Попович) презентує нам власну подорож секретними галявинами розмаїтих підстилів хіп-хопу —- чули від нього бум-беп, дріл, ньюскул всілякий і навіть, аудіокнигу.
Проте ми, як поціновувачі якісного укррепу, щиро зраділи, коли Хонест повернувся до царини меланхолійного спокенворду, продовжуючи музичну історію ЛП «Чай в умивальнику».
Може •Трекосховище• не є сенсовим продовженням «ЧвУ», оскільки сам артист заявив, що це збірка пісень, які виходили протягом довгого проміжку часу в тому чи іншому вигляді, інколи в стіл. Проте щось бентежною канвою обʼєднує ці витвори у мʼясисто-вагоме сенсорне сплетіння, що малює в розумі картини найпозитівнішої безвиході.

В чомусь цей альбом є історією самим в собі. В чомусь — діяльно-недіяльним чи то подкастом, чи то реаліті шоу. Образи подекуди хронічні (Ігнатій, Судини) подекуди тривіальні, але здобувають виразність завдяки полярній точці оповідання (Graffiti, Я — порожній будинок). Коли слухати витвір цільно, а не виокремлені треки, сам собі ввижаєшся аборигеном панельних гуртожитків, що підсмерджують чи то простроченою ширкою, чи то свіжим трупом. Але в цьому темному всесвіті бачиш справжню цінність життя, відколупуєш з піднебіння те незрозуміле бажання жити.
Особливе місце у трекосховищі відведено побратиму Хонеста, композитору Спорта. Його музичні інспірації активно співпрацюють з голосом читця, створюють необхідні субтони, підкреслюють нетривіальність оповіді. Особливо цікаво, що семплово-мелодійна частина відштовхується не стільки від народних (себто популярних) гармоній, а здебільшого від нотобудов культових. І семплові прийоми розмаїті – то григоріанський хорал, то мантричне буддистське мугикання, то якийсь незрозумілий клавесин. Певно, Хонест веде слухача до якогось ментального катарсису. І не маємо сумнів, що слухача виваженого, сумлінного, що прослухає лонгплей від першої до останньої пісні, він туди таки приведе.
Тож одягайте навушники у вечірній маршрутці — «трекосховище» стане приємним компаньйоном, що своїм постмодерним звучанням таки заведе вас у дивний лабіринт жахів з надяскравим джерелом світла на останній ноті.